Опорні школи на Чернігівщині: небезпечні дороги, автобус через раз та режим очікування фінансів

Останнє десятиріччя в українській освіті проходить під прапором активного реформування. Зміни стосуються всіх рівнів освітнього процесу та його безпосередніх учасників: від технічного персоналу до кольору ручки, яким вчитель виставляє оцінки. І якщо новації у сфері вищої чи дошкільної освіти проходять майже непомітно для статистичного жителя України, то шкільне питання викликає доволі активну реакцію з боку суспільства. Це пояснюється тим, що кожен з нас ходив до школи, живе біля школи або має дітей, які ходять, або невдовзі стануть на поріг загальноосвітнього навчального закладу. Проте найбільший шквал емоцій викликає процес обговорення та реформації сільських шкіл. Нічого дивного тут немає, адже школа для українського села завжди була чимось сакральним, проявом життя і центром розвитку населеного пункту, де і у ХХІ столітті не завжди є мобільний зв'язок, а тим паче інтернет.

Закривати щоб економити

Ініціатори реформи мають дві головні претензії до сільських шкіл: великі кошти, що йдуть на їх утримання, та водночас низька якість пропонованої ними освіти. Перша проблема напряму пов’язана з демографічними тенденціями останніх двох десятиліть. Якщо в післявоєнні десятиліття населення України зростало, причому переважно саме в селах, то недивно, що цей процес супроводжувався розширенням мережі сільських шкіл. Але стрімке падіння народжуваності наприкінці ХХ століття, разом з набагато вищим рівнем урбанізації, привело до закономірного падіння “попиту” на цю мережу. Дітей стало в принципі менше, а особливо в сільській місцевості: там вікова структура ще більше перехилена на користь старших поколінь. Відповідно, школи, які раніше були розраховані на солідний потік учнів, зараз обслуговують значно меншу кількість “клієнтів”. У термінах бюджетних коштів це означає повну протилежність “економії на масштабі”: що менше учнів в одній школі, то вищі пропорційні видатки на її утримання – адже вони залишаються більш-менш сталими для школи незалежно від того, скільки туди ходить дітей.

 З іншого боку середня наповнюваність класів у міських школах приблизно 27 – 30 учнів, що дуже ускладнює навчальний процес, у той час як працювати у класі, де сидить 9 – 15 учнів набагато простіше. До того ж, тут велику роль відіграє соціальний статус вчителя, який у великих містах силами чиновників та ЗМІ зведено до мінімуму, і нерідко міському вчителю доводиться вирішувати конфліктні ситуації з учнями, створені штучно, у той час як вчитель у сільській школі залишається об’єктом поваги та джерелом знань.

Підтвердженням якості знань, що їх отримують учні у сільській школі, є обласні предметні олімпіади, де щорічно учні малокомплектних шкіл потрапляють до десятки, а не рідко і до трійки найкращих.

Підтверджує цю думку директор НВК у селі Дігтярівка Новгород – Сіверського району Наталя Чмихун. Лише у 2017 році вихованці навчально – виховного комплексу здобули 43 дипломи І-ІІІ ступеня на районному рівні, два дипломи ІІІ ступеня на обласних предметних олімпіадах і один диплом ІІ ступеня на конкурсі МАН. Варто зазначити, що не всі школи обласного центру можуть похвалитися двома представниками на обласному етапі предметних олімпіад. На думку директора школи теорія про низький рівень знань учнів сільських шкіл це нав’язаний міф, який використовують представники влади у дискусіях щодо закриття навчальних закладів, а сучасні технології, наявність смартфонів з інтернетом та соціальними мережами робить процес соціалізації сільської молоді ефективнішим.

Як повідомляють аналітики ГО «Український центр європейської політики», проблема дрібних сільських шкіл географічно розподілена неоднаково: вона не дуже актуальна для урбанізованих агломерацій на сході країни, але є нагальною в аграрних західних регіонах. Наразі, за даними МОН, в семи областях уже є понад 25 опорних шкіл у кожній (Волинська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Житомирська, Київська, Кіровоградська). При цьому в Кіровоградській області їх аж 66. Водночас, на Закарпатті поки що немає жодної опорної школи.

Відсутність громади – відсутність порядку

На Чернігівщині опорні школи створено у кожному районі, і процес ще триває. Так у Новгород -Сіверському районі станом на 2017 – 2018 навчальний рік функціонує дві опорні школи: у селах Чайкине та Гремяч. При чому обидва навчальні заклади знаходяться у процесі створення. Географічна віддаленість районного центру від обласного створює певний дискомфорт для нормального функціонування певних сфер життя. Надання Новгороду – Сіверському у 2014 році статусу міста обласного підпорядкування ще більше додало проблем фінансово депресивному району, який став розділений з містом, що ускладнило процес освоєння коштів та, відповідно, впровадження реформ.

Для повноти картини варто зазначити, що Новгород – Сіверський район на даний момент один із небагатьох в Україні, де до сьогодні не створено жодної об’єднаної громади, а відповідно всі питання про відкриття/закриття навчальних закладів, а також розподілу коштів вирішуються на сесіях районної ради.

Відсутність робочих місць, якісного транспортного сполучення та слабке фінансування призвело до складної демографічної ситуації у районі. На сьогоднішній день у Новгород – Сіверському районі налічується 8 навчальних закладів, і не існує жодного навчального закладу, де б навчалося 200 і більше дітей, тому створюючи опорні школи відділ освіти спільно з районною радою скористався приписом, який дозволяє створювати опорні школи у закладах, де навчається не менше 100 учнів. Про це повідомляє начальник районного відділу освіти Світлана Біла.

За словами чиновниці освітньої субвенції призначеної на заробітну плату, що її отримує Новгород – Сіверський район, завжди вистачало на всі 12 місяців, тому проблем із виплатою заробітної плати для педагогічного колективу та обслуговуючого персоналу останніми роками не було. Що ж стосується матеріального забезпечення то у 2016 році відділ освіти отримав 266 тис. грн. - для закупівлі обладнання для кабінетів природничого циклу Чайкинської школи, яка стала переможцем конкурсу опорних шкіл.  

Сам же навчальний заклад у селі Чайкине має цікаву історію, адже це батьківщина колишнього президента України Леоніда Кучми. Школу було розбудовано наприкінці другої каденції президентства, і будівництво велось з неймовірним розмахом. Чималий навчальний комплекс з басейном обслуговує на сьогодні 136 учнів, яких підвозять до школи із чотирьох навколишніх сіл двома автобусами. Статус опорної школи Чайкинський НВК отримав наприкінці 2017 року, тому поки що працівники школи не встигли відчути певні якісні зміни у навчальному процесі.

«На даний момент всі зміни є лише перспективними»

У свою чергу директор Чайкинської школи Григорій Нємцев зазначає, що на даний момент всі зміни є лише перспективними, і по факту надходження додаткових коштів розмов не велося. У школі функціонує комп’ютерний клас, є інтернет, підключення якого відбувалося за кошти педагогічного колективу. Аналогічна ситуація з інтернетом і у Дігтярівському НВК, де функціонування інтернету покладено на плечі вчителів. Обидва директори зазначають, що швидкості інтернету достатньо для прийому/відправки пошти, але про участь у модних нині вебінарах та онлайн – конференціях мови бути не може. Те ж саме стосується і коштів на поточні ремонтні роботи у школах, які не виділялись вже багато років, тому всі косметичні ремонти робляться силами батьківської громади.

Що ж стосується питання підвозу учнів, то всі школи забезпечені автобусами, проте відкритою проблемою залишається  просто катастрофічний стан доріг у районі. За словами директора Чайкинської школи, дорога до школи з деяких сіл займає більше години.

-          « Якщо наступного року ми будемо підвозити дітей з Буда – Вороб’ївки, то дорога там просто жахлива. Маршрут у майже 18 кілометрів буде займати більше години зранку і більше години після уроків, і ця година дороги буде неймовірно важкою для дітей »,- зазначає Григорій Нємцев.

Проблема важкої дороги може негативно позначитись на бажанні учнів вчитись, та й взагалі відіграє негативну роль у освітньому процесі, вважає Юлія Бєлоплотова – практичний психолог Чернігівської школи № 27.

-          « Довга дорога до школи виснажує дитину психологічно та фізично, у зв’язку з чим діти приїжджають на заняття вже втомленими. Звичайно це впливає і на емоційний стан дитини та її бажання ходити до школи та настрій в цілому », - зазначає спеціаліст.

Що ж стосується процесу соціалізації дитини у малокомплектній школі, то на думку психолога все залежить саме від педагогічного колективу на настрою педагогів на роботу.

-          « Під час проходження курсів підвищення кваліфікації мені доводилось спілкуватись з колегами, що працюють у сільських школах, дивитись презентації з досвіду їх роботи, і деякі з них працюють з величезною самовіддачею, попри мало комплектність та технічне забезпечення школи », - говорить Юлія Бєлоплотова.

Автобус, що не завжди приїжджає до дітей

На думку місцевого активіста Бориса Домоцького питання створення опорних шкіл у районі є дуже складним і має декілька факторів. Це відсутність доріг, більшість із яких не ремонтувались ніколи, тому перевезення ними дітей є, перш за все, небезпечним для життя та здоров’я дітей. 

-          « Дійсно, Новгород – Сіверський автопарк непогано укомплектований шкільними автобусами різного віку та справності. Є і зовсім нові, які отримали буквально місяць тому. Але тут потрібно враховувати, що ці автобуси розраховані, перш за все на курсування в умовах міст, тобто дорогами, де є покриття. 95% доріг Новгород – Сіверського району не знали ремонту з 1980-х років. За два – три  роки ці автобуси перетворюються на металобрухт, їхати у якому не комфортно та, часом небезпечно », - зазначає активіст.

Варто зазначити, що певні проблеми з підвозом дітей до школи у Новгород – Сіверському районі таки існують, хоч і начальник районного управління освіти спростувала це питання. Так навесні 2018 року журналістами обласного суспільного телебачення було знято сюжет про маленьких жителів села Гнатівка, які вимушені щодня долати пішки понад три кілометри лише до зупинки шкільного автобуса. Після чого їх очікує близько 30 хвилин дороги до школи. До села Гнатівка автобус не їздить, оскільки погана дорога елементарно знищує автобус.

-          Буває по-різному. Іноді автобус є, іноді його нема, діти з радістю ходили б до школи, але не завжди знаходиться транспорт, - зазначає Олена Науменко, мати трьох дітей.

Жителі села Кудлаївка, звідки підвозять дітей до школи у селі Дігтярівка розповідають історії, як на початку березня автобус елементарно не осилив гору, у зв’язку з чим водій просто висадив дітей і ті були вимушені пішки добиратись додому. Хто на момент їх пішої «подорожі» відповідав за життя та здоровя дітей – невідомо.

Чиновники, що обіцяють та освіта по телефону

Директор Дігтярівського НВК Наталя Чмихун зазначає, що не одноразово зверталась як в усній, так і в письмовій формі до районної влади та представників облавтодору, однак ці звернення результатів не дали.  У свою чергу очільниця районного відділу освіти Світлана Біла запевняє, що навіть якщо діти не потрапляють до школи з якихось причин – з ними у телефонному режимі працюють вчителі, які як принаймні повідомляють домашнє завдання.

-           Ще одна проблема сільської освіти – неспроможність державою забезпечити постійне проживання вчителів, які викладають у сільських школах. Не лише учні, але і вчителі вимушені їздити щоденно на роботу і з роботи. Держава повинна відкинути популістичні реформаторські лозунги і розробити програму підтримки сільських вчителів. Нікуди від цього не подітись, потрібно зацікавлювати молодь великими зарплатами та соціальними пакетами, щоб молоді спеціалісти хотіли і їхали працювати у сільські школи, - вважає Борис Домоцький.

З проблеми підвозу учнів до школи витікає проблема позакласної роботи учнів. Оскільки з одного села їдуть учні 2-3 класів та 8 – 11, а додому вони повинні поїхати разом. Тому виходить, що одні чекають інших, і старшокласники позбавляються можливості брати участь у позакласній діяльності, гуртках та факультативах

Процес реформування сільської освіти важкий, але він потрібен. Інша справа, що перш ніж закривати школи, аргументуючи це економією коштів чи якістю викладання предметів, необхідно проаналізувати інші аспекти, як-то стан доріг, роботу автотранспорту, забезпечити опорні школи максимально необхідним обладнанням, технікою і доступом до мережі інтернет. Поки що, нажаль, мусимо констатувати факт закриття шкіл заради закриття, а не заради покращення якості освітнього процесу.