Як живуть сім’ї воїнів-героїв АТО?

Зазвичай для дітей «град» — це льодові кульки, що падають з неба навесні чи влітку. Така собі потіха. Для сучасних дітей, особливо тих, чий батько – воїн антитерористичної операції, «Град» — дещо інше.

Такі от дітки чекають на свого тата у селі Покошичі Коропського району. Їх у родині аж п’ятеро. Втім, таке велике сімейство не стало на заваді патріотичним пориванням тридцятисемирічного Олександра Чебешова і він пішов воювати за Україну, за своїх дітей.

«Земля чутками повниться» — ось так і дізналось керівництво, а потім і студенти Чернігівського національного педагогічного університету про родину Чебешових. Студенти не лишилися осторонь, тим паче, благодійні вчинки для них не рідкість.

Анатолій Тимошенко, проректор ЧНПУ імені Т.Г.Шевченка: «Студенти довели: серце таки стукає в груденятах за рідку країну.»

Спільно із чернігівською християнською місією, студенти зібрали кошти і придбали для Чебешових найнеобхідніше: ліжко, постіль, обігрівач…

Все зібране викладачі університету разом зі студентами відвезли родині. Щоправда, дитяче ліжечко три людини з вищою освітою зібрали тільки з третього разу. Натуральне соснове дерево, м’які матраци, два поверхи з драбинкою… Дітей від подарунку було не відтягнути.

Та хіба ж тільки одна родина ось так, в бідності і з тривогою чекає на батька та опору сімейства? Їх по Україні тисячі. Хто знає, скільки з них таки не дочекаються годувальника? Держава обіцяє пільги та компенсації, але ж ніякі гроші не замінять найріднішу людину. На жаль, такі сім’ї вже є, і піклуватися про них взялися чернігівські студенти.

Так завжди і переживали найважчі часи, — за слов’янською традицією, з миру по нитці – голому сорочка. Шкода, не всі слов’яни живуть за народною мудрістю…

Сюжет «Сівер-центр»